На місці сучасного села Жовтоолександрівка був ліс, який тягнувся по схилах балки Княжі Байраки аж до Дніпра (до Мишуриного Рога, козацького зимівника). Ліс мішаний, сама балка – це русло одного з рукавів р. Омельник. Вона була настільки широкою і глибокою, що по ній сюди допливали козацькі «чайки». Вся ця місцевість була мисливськими угіддями козаків.

З часом ліс почали вирубувати, джерела замулились і річки не стало, тепер тільки ціла низка ставків, що тягнуться по руслу колишньої річки, нагадують про минуле.

Після розгону Січі (у 1775р.) козаки поселялись на схилах балок біля ставків, річок, поблизу лісу. Так було облюбовано і місце східніше лісу і ставка у розі балки Княжі Байраки. Всього декілька хат, це був хутірець. Хати – мазанки, сади, городи – справжній український пейзаж. Займались городництвом, садівництвом, мисливством, рибальством. Згуртувавшись з іншими такими ж поселенцями іноді відправлялись у Крим по сіль.

На карті Катеринославської губернії 1843 року на місці нашого села є село, але назву розібрати не можна, бо вона напівстерта. ( Додаток № 1. Карта). За свідченнями старожилів, названо його на честь царя ОлександраIII та волосного села Жовте, але поряд з офіційною назвою була і народна назва Рублівка. І пояснення цьому є.

До 1885 року тут була економія поміщика Маслова. Сам Маслов жив у місті Орел. На місці двору, де проживає Табакар А.Д., був його маєток, поряд стояла клуня, через дорогу був амбар і вітряний млин. Нижче маєтку – ставок і колодязь – журавель. У Маслова було два ліси: малий, що знаходився на північному сході від садиби, і великий ліс на північному заході, який зберігся до цих пір.

Була тут і маленька церква для місцевого люду, при якій піп навчав азам науки кілька дітей. Школи як такої не було, просто в сторожці біля церкви у період затишшя польових робіт отець навчав читати і писати. Так започаткувалась школа. Це було у 1876 році.

Поміщик Маслов подав у Київ повідомлення, що він продає економію. З Києва повідомили про це в Катеринославську губернію, а губернія повідомила в уїзди. Селяни Полтавської губернії Рублівської волості, довідавшись про продаж Масловим землі, уповноважили кількох чоловік, у числі яких був писар Рублівської волості Козина Михайло Хомович, для купівлі цих земель. Ці уповноважені поїхали в Орловську губернію до поміщика Маслова і домовились про купівлю його земель. Маслов поставив умову: 60 карбованців за десятину, першого року сплатити по 10 карбованців, а потім на виплату: по 1 карбованцю за десятину строком на 50 років.

Уповноважені повідомили про це селян, на що селяни погодились. Потім ці ж уповноважені поїхали у м. Орел, Де у 1885 році зробили купчу на ці землі. У цьому ж році селяни виплатили вказану суму і почали переселятись з Полтавської губернії на ці землі.

З тих пір цілі селянські роди проживають тут, але й досі старожили пам`ятають, хто з Рублівки Полтавської, а хто місцевий.

У 1902 році для попа побудували розкішний багатокімнатний будинок біля церкви. У цьому будинку піп виділив одну кімнату, вхід до якої був окремим, для школи. Бажаючих навчатися було багато. Всіх годі було помістити. А коли вивільнилась одна хатинка (звичайна сільська хата – мазанка) на цій же вулиці, то дітей перевели вже в цю хату – школу.

До 1903 року в селі працювали три школи:

- церковно – приходська,

- земська,

- попечительська,

але всі вони давали початкову освіту. Після 1913 року всі вони реорганізувались в одну. І так було до 1957 року, коли біля вже неіснуючої церкви (її розібрали на будівельні матеріали у 1937 році) побудували велику світлу школу (зараз це корпус початкової школи), і школа вже була семирічною, а з 1961 року – восьмирічна, з 1966 року – середня. Сучасна будівля середньої школи у с. Жовтоолександрівка урочисто відкрита 1 вересня 1972 року.

Жовтоолександрівська ЗОШ

Сучасне село Жовтоолександрівка налічує 138 дворів, населення 564 чол. Працездатна частина населення займається веденням підсобного господарства, є фермери з незначною кількістю землі, одноосібники. В селі є поштове відділення «Дмитрівка», медпункт, сільський клуб, 3 магазини, дитячий садок «Сонечко» та середня загальноосвітня школа I-III ступенів. Село газифіковане у 1985 році, всі вулиці асфальтовані, в центрі села – парк.

У селі є майстрині: з вишивання Поліян Віра Антонівна, вибивання коврів Полтавець Валентина Іванівна, Прокіпець Олександра Андріївна, вироби з дерева – Карпущенков Володимир Сергійович. Їхні вироби виставлялися на сільських виставках та районних виставках – ярмарках народних промислів.

Село Жовтоолександрівка було центральною садибою колгоспу імені Карла Маркса, потім товариства «Жовтоолександрівське», потім СТОВ «Дніпровське».

Чорнозем на території бувшого колгоспу за вмістом гумусу є найкращим у П`ятихатському районі, що зумовило свого часу високі врожаї і славу колгоспу – міліонера.

Одним із справжніх господарів на цій землі був голова колгоспу Іван Харитонович Даниш. Він народився 21 квітня 1921 року в селі Жовтоолександрівка в звичайній селянській сім`ї. З 1928 по 1935 роки навчався в місцевій школі, після закінчення семи класів вступив до Олександрійського сільськогосподарського технікуму. В часи фашистської навали в числі молодих хлопців і дівчат насильно вивезений на примусові роботи в Німеччину. За спробу втечі потрапляє в табір військово – полонених. Після повернення додому у 1946 році працює агрономом у МТС, з 1948 року він заступник голови, потім – голова колгоспу імені Карла Маркса. Був одружений, мав трьох дітей. За свого головування побудував млин, олійницю, нові будинки, спорудив газорозподільну станцію в селі Нове Залісся. За самовіддану працю на благо Батьківщини Іван Харитонович нагороджений двома орденами Леніна, був делегатом XXIII з`їзду КПРС.

Працював на посаді голови до 1985 року. Смерть Івана Харитоновича Даниша у 2003 році була гіркою втратою для всі жителів села.

Ще один видатний представник працівників землі заслужений агроном України Князев Олексій Титович. Народився він у мальовничому селі Ровенки 20 вересня 1920 року. З 1927 по 1934 роки навчався у Ровенській школі, закінчивши сім класів, навчався у Ерастівському сільськогосподарському технікумі. У роки війни через інвалідність був дома. Із 1944 по2000 роки працював агрономом у рідному колгоспі. Був одружений, мав чотверо дітей. За високі врожаї, віддане ставлення до землі був нагороджений орденом Леніна та орденом Трудового Червоного Прапора. У 2004 році перестало битися серце справжнього трударя, закоханого в землю.

Серед визначних постатей нашого села називаємо Микитася Івана Арсентійовича, на плечах якого була відповідальність за навчання місцевих дітей. Він працював учителем, директором школи з 1945 по 1982 роки; Мамона Володимира Васильовича, зоотехніка з багаторічним стажем, кавалера ордена Леніна; Бруслика Івана Михайловича, багаторічно незмінного бухгалтера колгоспу та інших достойних людей.

вул. Олександрова

Сучасна сільська садиба.

с. Жовтоолександрівка. Жовтооолександрівський ліцей П'ятихатської міської ради

Історія нашого села